Шевелёв, Юрий Владимирович: различия между версиями

Во время войны был уверен, что Советский Союз быстро распадётся, и Германия одержит такую же молниеносную победу, как до этого одержала в Польше, Франции, Югославии и Греции. По этой причине уклонялся от советских мобилизаций по копанию противотанковых рвов. Приход немцев в Харьков (24 октября 1941 года) встретил в больнице, откуда на следующий день выписался, ощущая себя избавленным от «лап НКВД». При немецкой оккупации был сотрудником городской управы Харькова (при этом продолжив преподавать славянское языкознание<ref name="interfax"/>). Покинул Харьков вместе с отступающими немецкими войсками, после того, как германскими оккупационными властями была объявлена 6 февраля 1943 года эвакуация из города.<ref>[http://chtyvo.org.ua/authors/Sheveliov_Yurii/Ya_mene_mene_i_dovkruhy_Spohady.doc Юрій Шевельов (Юрій Шерех) Я, мені, мене ... (і довкруги) Спогади.] <blockquote>''Я був абсолютно й беззастережно переконаний, що війна не буде довга і Радянський Союз розпадеться. Такий погляд у мене склався під враженням блискавичних перемог Німеччини в Польщі, Франції, Юµославії, Греції. Радянська система видавалася мені наскрізь прогнилою і нездатною на довгу боротьбу. Паніка, підкреслена нечуваним, гістеричним зверненням Сталіна не до товаришів, а до «братів і сестер» у липні, здавалася мені проявом агонії. Коли в один з перших днів війни в Харкові (як, певно, й деінде) вийшло розпорядження всі шибки на вікнах заклеїти навхрест смугами паперу, бо це, мовляв, зберігає їх у цілості, коли поблизу детонує бомба, все місто протягом кількох годин стояло на лутках, наліплюючи ті смуги, неначе хрести на радянську владу. Розпорядження влади про організацію партизанського запілля на зайнятій німцями території, мобілізація людности на копання протитанкових ровів (від якої я ухилився, як перед тим ухилявся від усяких бурякових, жнивних та інших кампаній), шпигуноманія, засекречування назв вулиць і станцій (коли позривано всі таблиці з такими назвами), — все це видавалося мені безглуздим. У вересні я вже не міг не бачити, що сподіваний розпад радянської імперії затримувався, але в моїй сліпоті я навіть тоді думав, що два, нехай три місяці — і цей крах таки станеться. Коли на початку жовтня я спробував утекти від фронту на схід, я навіть не взяв із собою теплих речей. Я був певний, що десь у листопаді я повернуся до Харкова, бо фронту вже не буде і Німеччина опанує всю радянську територію.''</blockquote>...<blockquote>''Минуло кілька днів, і все йшло рутиною. Аж ось одного ранку, це було 24 жовтня, несподівано всіх солдатів забрали, і я лишився в великій палаті сам. Це було, отже, теж пляново. І я зрозумів: мій останній день під радянською владою. Пополудні всіх, хто лишився, знесли до підвалу. Це були вечір і ніч перебування в пеклі. Здалеку доносилися звуки гарматнів і вибухів бомб. Харків був фронтом. Але не це було найгірше. Найгірше було те, що в підвалі-сховищі не було вентиляції. Хворих було чимало, і це були важко хворі, бо люди з µрипою не лягали в тих обставинах до лікарні. Медична обслуга розбіглася, бажавши ділити небезпеку зі своїми рідними''</blockquote>... <blockquote>''Уранці прийшла та медсестра, що лишалася, і сказала:— У місті німці. Я заявив, що мої страждання скінчилися, я почуваюся добре і можу з лікарні виписатися. Мене провели до канцелярії, я переодягся в свої речі з лікарняних халатів, мені дали посвідку, де стояло, що перебував стільки й стільки днів у лікарні, як там стояло, «з приводу короткозорости», і я вийшов на вулицю, в сліпуче соняшне світло, в теплий і погожий день. Це було 25 жовтня. Скінчилось моє радянське життя, скінчився мій останній місяць, безпосередньо в лапах НКВД.''</blockquote> ... <blockquote>''І от дата 6 лютого. 1943 рік. Офіційно проголошено евакуацію міста. У міській управі мені дають двомовну посвідку про те, що я співробітник управи. Українська половина з підписом Семененка, німецька — мені невідомого д-ра Ромпеля. В університеті процедура ще простіша — я дістав порожній блянк з підписом ректора Хоми Рябоконя, можу вписати туди що завгодно. Звичайно, значення обох папірчиків мінімальне. Треба з’явитися на вокзалі, поїзд буде о такій годині. Речей не може бути більше, ніж скільки особа може понести. Прощай, Харкове, прощайте, ліжка й шафи, що стали нашими, можливо, перед моїм народженням — це їх привіз із Польщі на початку першої світової війни денщик Терентій, мій великий письмовий стіл, придбаний уже пізно, коли я дістав другу кімнату на Чорноглазівській, бо в старій на Римарській для нього не було місця.''</blockquote></ref>

Данные события нашли отклик у представителей украинской радикально-националистической партии [[ВО "Свобода"|«Свобода»]], предложивших в ответ переименовать одну из центральных магистралей Харькова в «проспект Шевелёва»<ref name="interfax">[http://interfax.com.ua/news/general/166784.html Нардеп-свободовец инициирует переименование харьковского проспекта Ленина]. — Интерфакс-Украина, 9 сентября 2013 года.</ref>.