|
|награды и премии =
}}
{{Однофамильцы|Бандера}}
'''Степа́н Андрі́йович Банде́ра''' (* 1 січня 1909, Старий Угринів, тепер Калуського району Івано-Франківської області — † 15 жовтня 1959, Мюнхен, ФРН) — український політичний діяч, ідеолог і теоретик українського націоналістичного руху ХХ століття<sup>[1]</sup>, після розколу Організації українських націоналістів голова Проводу ОУН-Б.<sup>[2]</sup>
'''Васи́лий Андре́евич Банде́ра''' ({{lang-uk|Василь Андрійович Бандера}}; {{ДР|12|2|1915}}<ref name="Цира">{{статья|автор= Цира, Адам.|заглавие= Бандеровцы в концлагере Аушвиц|ссылка= http://2000.net.ua/is/977/501-f4.pdf|язык= ru|издание= Свобода слова|тип= газета|год= 12 — 18 марта 2010|том= |номер= 10 (501)|страницы= |doi= |issn=}}</ref>, [[Старый Угринов]], [[Королевство Галиции и Лодомерии]], [[Австро-Венгрия]] — {{ДС|5|9|1942}}<ref name="Цира"/>, [[Освенцим|концлагерь Освенцим]], [[Генерал-губернаторство (Третий рейх)|Генерал-губернаторство]], [[Третий рейх]]) — [[украинцы|украинский]] общественный и политический деятель, младший брат [[Бандера, Степан Андреевич|Степана Бандеры]].
Василий Бандера был активным деятелем [[Организация украинских националистов|Организации украинских националистов]] (ОУН) и — с 1940 года — [[ОУН(б)]]. С первых дней [[Оккупация территории СССР войсками Третьего рейха и его союзников|немецкой оккупации Украины]] Василий Бандера возглавлял СБ ОУН(б) в [[Ивано-Франковская область|Станиславской области]], работал в областном отделе пропаганды{{sfn|За ред. Сергійчука, т. 1|2009|с=216}}. Советские источники называли Бандеру одним из «главарей ОУН»{{sfn|За ред. Сергійчука, т. 1|2009|с=605}}. Арестованный в сентябре 1941 года немцами, Бандера долгое время содержался в тюрьмах, а в июле 1942 года был доставлен в концлагерь [[Освенцим]], где и погиб. По наиболее распространённой версии, причиной его смерти стали систематические избиения польскими работниками Освенцима, мстившими Бандере за причастность к пропагандистской и террористической деятельности ОУН на [[Западная Украина|Западной Украине]] в [[1930-е годы|1930-х годах]].
Степан Бандера і Ярослав Стецько були авторами Акту проголошення Української Держави 30 червня 1941 року. 5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року в центральну Берлінську тюрму. З початку 1942 року по серпень 1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен в бункері «Целленбау».<sup>[3][4]</sup> У вересні 1944 року його звільнили і запропонували участь в керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії<sup>[5][6]</sup>, однак Бандера відхилив пропозицію і на співпрацю не погодився.<sup>[7][8]</sup>
== Биография ==
Радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року.<sup>[9]</sup>
=== Ранние годы. Деятельность в ОУН ===
Оцінки Степана Бандери вкрай полярні. Він користується великою популярністю, головним чином, серед жителівЗахідної України — після розпаду СРСР для багатьох західних українців його ім'я стало символом боротьби за незалежність України. У свою чергу, серед жителів Східної України, а також Польщі та Росії є такі, що ставляться до нього негативно, звинувачуючи у фашизмі, тероризмі, радикальному націоналізмі і колабораціонізмі<sup>[10][11]</sup>. Поняття «бандерівці», похідне від його прізвища, поступово стало загальним і застосовним до всіх українських націоналістів, незалежно від їхнього ставлення до Бандери<sup>[12][13][14]</sup>.
Василий Андреевич Бандера родился [[12 февраля]] [[1915 год]]а в селе [[Старый Угринов]], находившемся на территории [[Королевство Галиции и Лодомерии|австрийской Галиции]], в семье [[Грекокатолики|греко-католического]] священника [[Бандера, Андрей Михайлович|Андрея Михайловича Бандеры]] и его супруги [[Бандера, Мирослава Владимировна|Мирославы Владимировны]], урождённой Глодзинской. Василий был четвёртым ребёнком в семье: к моменту его появления на свет в семье росли дочь {{нп3|Бандера, Марта-Мария Андреевна|Марта-Мария|uk|Бандера Марта-Марія Андріївна}} и сыновья [[Бандера, Степан Андреевич|Степан]] и [[Бандера, Александр Андреевич|Александр]]{{sfn|Перепічка|2008|с=7}}. Василий, наряду с братом Александром, учился в [[Стрый (город)|Стрыйской]] украинской гимназии. Впоследствии он окончил агрономические курсы [[Национальный университет «Львовская политехника»|Львовской Политехники]] и философский факультет [[Львовский национальный университет имени Ивана Франко|Львовского университета]]<ref name="Частий"/>{{sfn|Перепічка|2008|с=29}}.
В [[1937 год]]у Василий Бандера вместе со Степаном был арестован польскими властями за националистическую деятельность и содержался в тюрьме Стрыя, но вскоре был отпущен{{sfn|За ред. Сергійчука, т. 1|2009|с=223}}. Весной [[1938 год]]а на одном из студенческих собраний во [[Львов]]е он выступил с речью, в которой критиковал шовинистическую политику польских властей, за что снова подвергся аресту и вплоть до осени [[1939 год]]а содержался в знаменитом концлагере [[Берёза-Картузская (концлагерь)|Берёза-Картузская]], где в тот период находились многие члены ОУН{{sfn|Перепічка|2008|с=29—30}}. После разгрома Польши Василий покинул концлагерь и вернулся во Львов, однако пробыл там совсем недолго: уже во второй половине октября вместе с братом Степаном и ещё несколькими членами ОУН он отправился в [[Краков]]<ref name="Частий"/>. ''«[Мы] перешли советско-немецкую демаркационную линию окружными дорогами; частично пешком, частично поездом [мы] прибыли в Краков»'', — напишет позднее Степан Бандера в автобиографии<ref>{{книга|автор=Бандера, Степан.|заглавие=Автобіографія|ссылка= |место= |издательство=Передруковано з доповненням доктора Гр. Васьковича в збірці матеріалів під редакцією Данила Чайковського «Московські вбивці Бандери перед судом», Українське видавництво в Мюнхені|год=1965|страниц=18|страницы=13|isbn= }}</ref>. Здесь братья поселились в доме по улице Страшевского, в квартире, оставленной бывшими хозяевами после начала войны. В конце августа [[1940 год]]а в единственной грекокатолической церкви Кракова Василий обвенчался с Марией Евгеньевной Возняк{{sfn|Перепічка|2008|с=30}}. Его супруга родилась в [[1913 год]]у в семье униатского священника{{sfn|За ред. Сергійчука, т. 1|2009|с=223}}. Она была старшей сестрой Любови Возняк, ставшей женой другого националистического деятеля, [[Лемик, Николай|Николая Лемика]]{{sfn|За ред. Сергійчука, т. 1|2009|с=213}}.
== Зміст ==
[сховати]
* 1 Родина
* 2 Дитячі роки (1909–1927)
* 3 Юність (1927–1934)
* 4 В ув'язненні. Вихід із в'язниці (1936–1939)
* 5 Друга світова війна
* 6 Останні роки
* 7 Вбивство
* 8 Трагічна доля рідних Степана Бандери
* 9 Вшанування пам'яті
** 9.1 Назви організацій, фільми, книги, поштові марки, смолоскипна хода, роки, премії
** 9.2 Пам'ятники
** 9.3 Музеї
** 9.4 Вулиці
** 9.5 Герой України
** 9.6 Інші почесні звання
** 9.7 Руйнування пам'ятника на могилі у 2014 році
* 10 Книги про Бандеру
* 11 Див. також
* 12 Примітки
* 13 Посилання
* 14 Джерела
В Кракове Бандера выполнял различные поручения ОУН(б), принимал участие во «{{нп3|Второй великий сбор ОУН|Втором великом сборе|uk|Другий великий збір ОУН}}» ОУН(б), который проходил в период с [[1 мая|1]] по [[3 мая]] 1940 года{{sfn|Перепічка|2008|с=30}}, работал в так называемом «немецком правительстве труда». Кроме вышеперечисленного, по линии ОУН(б) Бандера был референтом [[СБ ОУН(б)|службы безопасности организации]]{{sfn|За ред. Сергійчука, т. 1|2009|с=336}}. Согласно показаниям мужа Владимиры Бандеры, Фёдора Давидюка, а также неких Юлии Луцкой и Василия Дьячука-Чижевского, Василий оставался в Кракове вплоть до самого начала [[Великая Отечественная война|Великой Отечественной войны]], а на [[Западная Украина|Западную Украину]] прибыл вскоре после её занятия немецкими войсками. Его супруга, будучи беременной, была вынуждена остаться в Кракове{{sfn|За ред. Сергійчука, т. 1|2009|с=345—346}}{{sfn|За ред. Сергійчука, т. 1|2009|с=446}}.
== Родина ==
Батько — Андрій Бандера, греко-католицький священик, був у той час парохом в селі Старий Угринів. Походив із містаСтрий.
По заданию главного провода ОУН(б) Василий Бандера стал работать в отделе пропаганды ОУН(б) в [[Ивано-Франковск|Станиславе]]. Тогда же брат лидера организации возглавил службу безопасности (СБ; по сути — разведку) ОУН в [[Ивано-Франковская область|Станиславской области]]. Есть предположение, что именно он зачитал на митинге перед жителями Станислава «[[Акт провозглашения Украинского государства (1941)|Акт провозглашения Украинского государства]]», изданный во Львове [[Украинское государственное правление|Украинским государственным правлением]] во главе с [[Стецько, Ярослав Семёнович|Ярославом Стецько]]{{sfn|За ред. Сергійчука, т. 1|2009|с=336}}. Тесно взаимодействуя с областной управой во главе с инженером И. Семьянчуком, Бандера стремился укрепить украинскую власть на территории области. [[25 июля]] [[1941 год]]а вместе с Богданом Рыбчуком и Василием Яшаном он посещал с деловым визитом Львов, где располагалось руководство ОУН(б). [[15 сентября]] 1941 года в Станиславе Бандеру и его беременную жену, которая со временем всё же переехала к супругу, арестовали немцы. Роман Малащук, на тот момент — областной проводник ОУН(б), — вспоминал об аресте Бандеры следующим образом{{sfn|Перепічка|2008|с=30—31}}:
Мати — Мирослава Бандера, походила зі старої священицької родини (була донькою греко-католицького священика з села Старий Угринів).
<blockquote>В Станиславове сначала были венгерские войска, которые не устраивали никаких помех в организации украинской администрации. Только когда в сентябре 1941 года пришли немцы, они запросили на «бешпрехунт» (обсуждение ситуации) Е. Лозинского, доктора Б. Рыбчука, доктора Р. Малащука, В. Бандеру и В. Дейчаковского. Когда они пришли в назначенное учреждение, их обскочили гестаповцы, направили на них автоматы, а их шеф Крюгер закричал: «Руки вверх!»</blockquote>
Діти — Наталя (1941–1985), Андрій (1944 — 9 липня 1984)<sup>[15]</sup>, Леся (1947–2011)<sup>[16][17]</sup>
=== В заключении. Гибель ===
Внучки — Богдана, Олена<sup>[18]</sup>.
После ареста вышеперечисленных деятелей ОУН(б) сразу же связали и доставили в тюрьму на улице Белинского, а ещё через несколько дней — вывезли во Львов для содержания в тюрьме на улице Лонского. Последняя была переполнена арестованными украинцами из разных городов [[Галиция|Галиции]]: Львова, Станислава, [[Тернополь|Тернополя]], Стрыя. Спустя несколько недель часть украинцев-узников Львовской тюрьмы перевели в Краков, в знаменитую тюрьму [[Монтелюпих (тюрьма)|Монтелюпих]], где они пробыли ещё год, а [[20 июля]] [[1942 год]]а — отправили в концлагерь [[Освенцим]] (Аушвиц){{sfn|Перепічка|2008|с=31}}, что впоследствии подтвердилось в показаниях Давидюка и Дьячука-Чижевского{{sfn|За ред. Сергійчука, т. 1|2009|с=333}}{{sfn|За ред. Сергійчука, т. 1|2009|с=446}}.
[[Файл:Vasyl Bandera death certificate.jpg|thumb|240px|Свидетельство о смерти Василия Бандеры, составленное сотрудниками концлагеря Освенцим 16 сентября 1942 года. Дата смерти, указанная в документе — 5 сентября 1942 года]]
По прибытии Василия Бандеры в Освенцим ему был присвоен идентификационный номер 49721 — брат главы ОУН(б) стал первым в списке заключённых, называемых в лагере «Bandera Gruppe» или «Bandera Bewegung» ({{lang-de|«Группа Бандеры», «Движение Бандеры»}}). Вместе с братом Александром он сразу стал объектом издевательств со стороны польских коллаборацонистов — бывших политических и криминальных узников, составлявших значительную часть лагерной администрации и персонала, а также заключённых-«[[капо]]». В их число входили [[фольксдойче]] Юзеф (Йозеф) Краль, по профессии строительный техник, выполнявший обязанности «оберкапо» в строительной команде «Нойбау»; Эмиль Беднарек, а также «унтер-капо» Францишек Подкульский. Украинские узники Освенцима вспоминали, что эти люди «с первого дня сосредоточили своё внимание на Василии Бандере». Об издевательствах поляков над братом лидера ОУН(б) писал в своих мемуарах {{нп3|Мирчук, Пётр|Пётр Мирчук|uk|Мірчук Петро}}. По его свидетельству, один из поляков, Гронский, во время проверки списка вызвал Василия из строя и, приняв за Степана Бандеру, назвал «убийцей нашего министра Перацкого». ''«Мы сделаем вам такое „добро“, —'' сказал Гронский, обращаясь ко всем узникам-украинцам, ''— что через несколько дней ни один из вас не останется в живых»''. После этой фразы, согласно Мирчуку, поляк принялся избивать Бандеру. ''«Это было для нас ужасно болезненное зрелище, —'' вспоминал другой очевидец избиения Василия, Борис Витошинский, ''— а больше всего потому, что никто из нас не был в силах помочь Василию»''. На протяжении часа польские работники лагеря издевались над Бандерой: они сломали ему несколько рёбер, выбили зубы, вследствие чего тот практически утратил человеческий облик. Тяжело искалеченный, Василий признавался соотечественникам, что уверен — его убьют. На второй день пребывания в лагере во время работ один из узников нанёс Бандере такой сильный удар, что тот потерял возможность самостоятельно передвигаться. По одной из версий, это был Юзеф Краль, столкнувший Василия с трёхметровой высоты вместе с железной тачкой, однако сам Краль все обвинения категорически отвергал<ref name="Цира"/>.
Заявление по поводу причин смерти Василия Бандеры сделал Зигмунд Гаудасиньский, летом 1942 года работавший в команде «Нойбау» помощником писаря<ref name="Цира"/>:
Онук — Степан Андрійович Бандера (1969), народився у Вінніпезі (Канада), має диплом Колумбійського університету. Нині працює журналістом, як і його батько, котрий видавав у Канаді англомовну газету Ukrainian Echo<sup>[19]</sup>.
<blockquote>После прибытия в блок 16 капо Эдвард Радомский указал нам на заключённого небольшого роста, который по подмосткам подвозил штукатурам строительный раствор, заявляя при этом, что это украинский преступник Бандера, ответственный за смерть многих поляков. Тогда заметил, что ворарбейтер Феликс Марута (позже — один из капо команды) жестоко обходился с Бандерой, утверждая, что это расплата за преступления, которые тот совершил по отношению к его семье и другим полякам</blockquote>
Збереглася детальна автобіографія Степана Бандери<sup>[20]</sup>.
В результате вышеуказанных событий [[5 августа]] [[1942 год]]а Василий Бандера снова попал в лагерную больницу, где позже умер. Свидетелем кончины Василия стал Ежи Табю, находившийся в лагере под фамилией Веселовский и работавший санитаром. Впоследствии он дал показания, что брат Бандеры умер от поноса в больничном блоке № 28. В своих показаниях Табю также сообщал, что в комнату, где содержался Бандера, приходили многие украинцы, просившие, чтобы санитары хорошо заботились о Василии<ref name="Цира"/>.
== Дитячі роки (1909–1927) ==
Будинок в Старому Угринові, де Бандера народився і провів перші 10 років життя
Дата смерти Василия Бандеры достоверно неизвестна. Украинские источники указывают на то, что он скончался [[21 июля|21]] или [[22 июля]]. В своей книге «Феномен Степана Бандеры» историк Евгений Перепичка писал, что 21 июля, после получения сильной травмы, Бандера был доставлен в лагерный госпиталь, работники которого сделали заключённому смертельную инъекцию ядовитого вещества{{sfn|Перепічка|2008|с=32}}. По распространённой версии, Василий Бандера, как и его брат Александр, всё же был до смерти забит поляками, сделавшими это в отместку за {{нп3|Убийство Бронислава Перацкого|убийство|pl|Zabójstwo Bronisława Pierackiego}} украинскими националистами министра внутренних дел Польши [[Перацкий, Бронислав Вильгельм|Бронислава Перацкого]] в [[1934 год]]у{{sfn|За ред. Сергійчука, т. 2|2009|с=121}}<ref name="Частий">{{книга|автор= Частий, Р. В.|заглавие= Степан Бандера: мифы, легенды, действительность|ответственный= |ссылка= |место= Харьков|издательство= Фолио|год= 2007|том= |серия= Время и судьбы|страниц= 382|страницы= 40|isbn=966-03-3656-X}}</ref>. Однако архивные документы, включая список транспортов вместе с фамилиями украинцев, этапированных в Освенцим, указывают на то, что Бандера погиб [[5 сентября]] 1942 года<ref name="Цира"/>.
Степан Бандера в Пласті (1923 рік)
== События после смерти Бандеры ==
Дитинство Степан провів в Старому Угринові, в домі своїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Фронти Першої світової війни чотири рази в 1914–1915 і 1917роках пересувалися через його рідне село. Літом 1917 року жителі Галичини стали свідками проявів національно-революційних зрушень та революції в армії царськоїРосії. У своїй автобіографії Степан Бандера згадує також про «велику різницю між українськими та московськими військовими частинами».
В результате следствия, проведённого лагерным [[гестапо]] по поводу смерти брата Бандеры, Францишек Подкульский был посажен в карцер блока № 11, а позднее, [[25 января]] [[1943 год]]а, расстрелян у «стены казней». Тогда же казнили и Феликса Сулиговского, писаря строительной команды «Нойбау», до войны бывшего городским служащим; капо «Нойбау» Вильгельма Шиму, арестанта этой команды Юзефа Лихтенберга, а также ротмистра Казимира Колодыньского. В причастности к смерти братьев Степана Бандеры лагерное гестапо подозревало и Юзефа Краля, исполнявшего функции «оберкапо» в команде «Нойбау». Ему, несмотря на арест и продолжительные пытки, удалось избежать расстрела<ref name="Цира"/>. Спустя много лет, в [[1965 год]]у, когда в [[Федеративная Республика Германии (до 1990)|ФРГ]] состоялся суд над группой бывших сотрудников концлагеря Освенцим, власти страны обратились к руководству [[Польская Народная Республика|Польской народной республики]] с просьбой экстрадировать Краля в Германию, однако то ответило отказом. Дальнейшая судьба этого человека по-прежнему остаётся неизвестной{{sfn|Перепічка|2008|с=32}}.
[[17 августа]] [[1944 год]]а один из агентов НКГБ УССР, докладывая начальству о прибытии на территорию [[Ивано-Франковская область|Ивано-Франковской области]] группы членов ОУН из Германии, ошибочно называл в их числе Василия Бандеру{{sfn|За ред. Сергійчука, т. 1|2009|с=206}}. В том же году жена покойного, Мария Бандера, пыталась сменить фамилию, чтобы обосноваться с трёхлетней дочерью Дарьей во Львове — с этой целью она обратилась к своей подруге Ярославе Меркуль, работавшей в одном из львовских паспортных столов. ''«Выражаю недовольство к руководству УПА, что меня, как жену Бандеры, оставили без единой помощи»'', — жаловалась Мария{{sfn|За ред. Сергійчука, т. 1|2009|с=212}}. На допросах вдова брата Бандеры показала, что муж посвящал её в политические дела ОУН и призналась, что ''«хочет уклониться от революционного движения»'', не имеющего, на её взгляд, никаких перспектив для дальнейшего существования{{sfn|За ред. Сергійчука, т. 1|2009|с=215}}. В [[1947 год]]у начальник УМГБ [[Львовская область|Львовской области]] санкционировал арест и обыск у Марии Бандеры{{sfn|За ред. Сергійчука, т. 1|2009|с=605—606}}.
З самого дитинства С. Бандера був свідком відродження і будови української держави. З листопада 1918 р. його батько був послом до парламенту Західньо-Української Народньої Республіки — Української Національної Ради в Станіславі і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині.
== Личность ==
У вересні, або жовтні 1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії в Стрию, де вчився до 1927 року. В третьому класі (від 1922 р.) він стає учасником Пласту; у Стрию був у 5-му пластовому курені імені князя Ярослава Осмомисла, а після закінчення гімназії — в 2-му курені старших пластунів «Загін Червона Калина».
По воспоминаниям современников, Василий Бандера с ранних лет отличался скромностью, был религиозен и патриотичен, предан идее украинской независимости и самостоятельности{{sfn|Перепічка|2008|с=29}}. Василий Яшан, в 1941 году работавший вместе с ним в ОУН(б), характеризовал Бандеру как ''«человека симпатичного, откровенного и чрезвычайно доброго и искреннего душой»''{{sfn|Перепічка|2008|с=31}}.
== Память ==
Весною 1922 р. від туберкульозу горла помирає його мати.
В первом номере пропагандистского журнала ОУН(б) «Идея и чин» от [[1 февраля]] 1942 года была опубликована статья П. Дума «Герои наших дней» с перечислением ряда видных деятелей ОУН, репрессированных немцами. Среди них фигурировали и имена Александра и Василия Бандер, «отдавших свою жизнь в немецких тюрьмах и концлагерях» (на тот момент оба брата находились в тюрьме, и их судьба не была достоверно известна){{sfn|За ред. Сергійчука, т. 1|2009|с=179}}{{sfn|За ред. Сергійчука, т. 1|2009|с=223}}.
[[14 октября]] [[2008 год]]а мемориальная доска с барельефом Василию Бандере была установлена и торжественно открыта в Ивано-Франковске, на доме по {{нп3|Улица Независимости (Ивано-Франковск)|улице Независимости|uk|Вулиця Незалежності (Івано-Франківськ)}}, 15, где в 1941 году действовал штаб ОУН(б). Доску освятили священнослужители греко-католической и православной конфессий. Надпись на ней гласит: ''«В этом доме в 1941 году действовал областной Провод ОУН(б). 14-15 сентября члены Провода были арестованы гестапо, среди них — Василий Бандера, родной брат Степана Бандеры»''<ref>{{cite web|url=http://www.unian.net/news/278572-memorialnuyu-dosku-vasiliyu-bandere-otkryili-v-ivano-frankovske.html|title=Мемориальную доску Василию Бандере открыли в Ивано-Франковске|author=|date=2008-10-14|work=|publisher=[http://www.unian.net Информационное агентство УНИАН]|accessdate=2012-07-21|lang=ru|archiveurl=http://www.webcitation.org/6B2ffuPtr|archivedate=2012-09-29}}</ref>.
== Юність (1927–1934) ==
Степан Бандера — пластун куреня «Червона калина». Фото 1929 або 1930 року
== Примечания ==
У середині 1927 року Бандера успішно склав випускні іспити в гімназії і вирішив поступати в Українську господарську академію в Подебрадах (Чехословаччина), проте польська влада відмовила в наданні молодій людині закордонного паспорта, і він був змушений на рік залишитися в Старому Угринові. У 1927–1928 роках Степан Бандера займався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі (працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство «Луг» і належав до засновників кооперативів). При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах.
{{Примечания|2}}
== Литература ==
У вересні 1928 року він переїхав до Львова і тут записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність його було арештовано і ув'язнено.
{{Навигация
|Тема = Бандера, Василий Андреевич
}}
* {{книга|автор= |заглавие= Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939—1959)|ответственный= 3a загальнoю pедaкцією професора Володимира Сергійчука|ссылка= |место= К.|издательство= ПП Сергійчук М. І.|год= 2009|том= 1|страниц= 680|страницы= |isbn=978-966-2911-25-1|ref= За ред. Сергійчука, т. 1}}
* {{книга|автор= |заглавие= Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939—1959)|ответственный= 3a загальнoю pедaкцією професора Володимира Сергійчука|ссылка= |место= К.|издательство= ПП Сергійчук М. І.|год= 2009|том= 2|страниц= 640|страницы= |isbn=978-966-2911-25-1|ref= За ред. Сергійчука, т. 2}}
* {{книга|автор= Перепічка, Євген.|заглавие= Феномен Степана Бандери|ответственный= |издание= Видання 2-е, доповнене|ссылка= |место= Львів|издательство= Сполом|год= 2008|том= |страниц= 736|страницы= |isbn=978-966-665-339-7|ref=Перепічка}}
== Ссылки ==
У студентські роки брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював в бюро товариства Сільський Господар, що займався розвитком агрокультури на західних українських землях. З товариством «Просвіта» їздив по неділях та святах в поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організації інших подій. У ділянці молодіжних і спортивно-руханкових організацій був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів «Загін Червона Калина», в Українському Студентському Спортовому Клубі (УССК), а деякий час теж у товариствах «Сокіл-Батько» і «Луг» у Львові. Займався бігом, плаванням, лещатарством, мандрівництвом. У вільний час залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не палив і не вживав алкоголю.
Пам'ятна дошка встановлена на будівлі школи в місті Стрию, де колись навчався Степан Бандера
21 жовтня 1928: Генеральна рада «Загону Червона калина» в Академічному домі у Львові. Зліва праворуч сидять: Степан Охримович, Володимир Калинович, Володимир Ерденбергер, Євген Пеленський, Богдан Чехут, Осип Грицак, Роман Ерденбергер, Михайло Поточняк. Стоять: Осип Тюшка, нн, Осип Каратницький, Степан Бандера, Юліан Гошовський,Ярослав Рак, Ярослав Падох, Роман Щуровський
У 1932–1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 р. був призначений крайовим провідником ОУН і крайового коменданта УВО на ЗУЗ. В липні 1932 р. Бандера з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у Празі (так звана Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після установчого конгресу). У 1933 р. брав участь в конференціях в Берліні і в Гданську.
Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. У цей період ОУНівцями було здійснено три політичних вбивства, що отримали значний розголос — шкільного куратора Гадомського, звинувачуваного у нищенні поляками українського шкільництва та полонізації, працівника ГПУ Олексія Майлова як протест проти Голодомору в Україні та вбивство міністра внутрішніх справ Перацького, за якого польська влада провела криваві акції «пацифікації» (умиротворення) українців. Степан Бандера здійснював загальне керівництво замахами на Майлова<sup>[21]</sup> і Перацького<sup>[22]</sup>.
== В ув'язненні. Вихід із в'язниці (1936–1939) ==
У червні 1934 року був ув'язнений польською поліцією і перебував під слідством у в'язницях Львова, Кракова йВаршави до кінця 1935 року. З 18 листопада 1935 до 13 січня 1936 проходив Варшавський процес, на якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінено на довічне ув'язнення. Після того він сидів у в'язницях «Święty Krzyż» («Святий Хрест») коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Бересті до вересня 1939 року. 13 вересня, коли положення польських військ на тому відтинку стало критичним, в'язнична адміністрація і сторожа поспішно евакуювалися, в'язні вийшли на волю.
У першій половині січня 1940 року Бандера прибув до Італії. Був у Римі, де станицею ОУН керував професор Євген Онацький. Там він зустрівся з своїм братом Олександром, який жив у Римі від 1933–1934, студіював і захистив докторат з політично-економічних наук, одружився і працював у нашій місцевій станиці.
== Друга світова війна ==
Після вбивства радянським агентом Судоплатовим Євгена Коновальця Провід ОУН очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та спільної праці в лавах УВО. У серпні 1939 року в Римі відбувся другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді голови ПУН. Проте група молодих націоналістів на чолі з Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації, почала домагатися від ПУН та його голови полковника Андрія Мельника зміни вичікувальної тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. У лютому 1940 року утворився «Революційний Провід ОУН» на чолі з Бандерою.
Через рік Революційний Провід скликав II Великий Збір ОУН, на якому одностайно обрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН-Б стає кипучою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на Рідних Землях, творить похідні групи ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами творить український легіон та організує визвольну боротьбу, спільно з іншими поневоленими Москвою народами. Ця частина ОУН відома під назвою ОУН-революціонерів (ОУН-р) (пізніше — ОУН-СД, популярна назвабандерівці).
Перед вибухом німецько-радянської війни Бандера ініціює створення у Кракові Українського Національного Комітету для консолідації українських політичних сил до боротьби за державність.
Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові. Ця подія стала спробою «поставити перед фактом» керівництво Третього Рейху та змусити визнати українську боротьбу. Проте Гітлер доручив своїй поліції негайно зліквідувати цю «змову українських самостійників». Німці заарештували Бандеру вже через кілька днів після акту проголошення віднови Української Держави — 5 липня 1941. Німецьким в'язнем був Степан Бандера до грудня 1944 р. Тоді звільнено його і кількох інших провідних членів ОУН з ув'язнення, пробуючи приєднати до своїх сил ОУН-Б і УПА, як союзника проти Москви. Тепер німецьку пропозицію Степан Бандера відкинув<sup>[23]</sup>.
На Крайовій ширшій нараді Проводу ОУН-Б на Українських Землях у лютому 1945 р., що була трактована, як частина Великого Збору ОУН-Б, обрано нове Бюро Проводу в такому складі: Бандера, Шухевич, Стецько. Цей вибір підтвердила Конференція ЗЧ ОУН-Б 1947 р. і тоді Степан Бандера став знову Головою Проводу всієї ОУН-Б. Як Провідник ОУН-Б, Бандера у післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він інтенсивно організує крайовий зв'язок і бойові групи ОУН-Б, які втримують контакт з Краєм постійно аж до його смерті.
У 1948 році в Закордонних Частинах ОУН-Б утворюється опозиція, якій Степан Бандера протиставився в площині ідейній, організаційній і політичній. Він категорично виступає проти ідей демократизації ОУН та відмови від авторитарних, тоталітарних методів у її діяльності. Посилаючись на твердження опозиції, що ідеологія і програма ОУН не витримали проби життя в зустрічі з настроями цілого українського народу, Бандера заперечив її погляди як невірні і на тому тлі розвинув теорію подвійної політичної програмовості ОУН — одна програма, за його твердженням, мала б бути призначена для членства і прихильників націоналізму, а друга для сторонніх чинників. Перша повинна бути основним вірую Руху і базою для виховання кадрів та в основному мала б залишитися незмінною незалежно від зовнішніх обставин. Бандера уважав, що таку програму ОУН вже створила, має її і вона не потребує ніяких змін ні доповнень. Друга програма повинна існувати для зовнішнього вжитку. Вона може мінятися залежно від обставин і міжнародного положення. Вона повинна узгляднювати передусім моменти тактики і їх широко пропагандивно використовувати.<sup>[24]</sup>
У грудні 1950 р. Бандера пішов з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН-Б. 22 серпня 1952 р. він пішов також з посту Голови Проводу всієї ОУН-Б. Але це його рішення не було, одначе, прийняте ніякою компетентною установою ОУН-Б і Бандера залишився надалі Провідником ОУН-Б до своєї смерті в 1959 році.
1955 р., відбулася 5-та Конференція ЗЧ ОУН-Б, яка наново вибрала Головою Проводу ЗЧ ОУН-Б Степана Бандеру і з того часу знову інтенсивно проведено роботу Організації.
== Останні роки ==
Напруженими для сім'ї були повоєнні роки, адже радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. Наприклад, до 1948 року сім'я шість разів змінюватиме місця проживання: Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг. Зрештою, через необхідність дати доньці хорошу освіту, сім'я у 1954 році остаточно переїжджає до німецького міста Мюнхен (Баварія). Батьки намагались приховати від Наталки важливість персони її батька, щоб не наражати дівчинку на небезпеку. Спогади Наталки, доньки Степана Бандери, про той час:<sup>[25]</sup>.
{|
|«
|''Маючи тринадцять років, я почала читати українські газети і читала багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних спостережень, постійної зміни прізвища, як і через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Бандера — це мій батько.''
| »
|}
Саме в Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім'я '''Штефан Попель'''. За однією з версій, паспорт залишився йому від львівського шахіста Стефана Попеля, який у 1944 р. покинув Україну, на поч. 1950-х років жив у Парижі, а в 1956 переїхав до США<sup>[26]</sup>.
== Вбивство ==
Оголошення в газеті «СВОБОДА» про загибель С. Бандери
15 жовтня 1959 року в під'їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (''Kreittmayrstraße''), в Мюнхені о 13:05 знайшли ще живого залитого кров'ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.
Після докладного слідства проти вбивці відбувся т. зв. «процес Сташинського» від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня — вбивцю засуджено на 8 років важкої в'язниці.
Німецький Верховний Суд у Карлсруе затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві. В інтерв'ю російській газеті «Комсомольская правда», опублікованому у номері за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСРВолодимир Крючков визнав що ''«убийство Степана Бандеры было одним из последних устранений КГБ насильственными методами нежелательных элементов»''<sup>[27]</sup>.
20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф<sup>[28]</sup> на 43 полі.
== Трагічна доля рідних Степана Бандери ==
Храм у Кракові, де Бандера брав шлюб
Церква Святого Норберта у Кракові, де Бандера брав шлюб
З початком окупації України нацистськими військами один із загонів опору очолив молодший брат Степана — Богдан. Він загинув у 1942 чи 1943 році.
5 липня 1941 року у Кракові Степан Бандера був заарештований. За ним до Берліна поїхала дружина Ярослава (батькоЯрослави похований на військовому кладовищі у Підгайцях (виникло обіч міського кладовища; на ньому поховано понад 200 вояків — жертв Першої світової та Українсько-польської (1918–1919 років) воєн) з тримісячною донькою Наталкою, щоб перебувати близько до чоловіка. Бандеру утримували спочатку у в'язниці, потім — у концтаборі Заксенгаузен, де він перебував до 1944 року. Братів Олександра (доктора політекономії) та Василя (випускника факультету філософіїЛьвівського університету) у 1942 році вбили польські наглядачі-капо у концтаборі Аушвіц<sup>[29][30]</sup>.
Андрія Михайловича Бандеру — батька Степана, було вбито радянською владою. Сестер Оксану та Марту-Марію у1941 р. було заарештовано і заслано до Сибіру (Красноярський край). Керівництво СРСР десятиліттями не дозволяло їм повернутися до України — Марта-Марія Бандера померла на чужині у 1982 році, а літня Оксана Бандера повернулася на Батьківщину лише у 1989 році після майже 50 років життя у Сибіру. Вона померла 24 грудня 2008 року.
Ще одна сестра — Володимира — перебувала у радянських виправно-трудових таборах від 1946 до 1956 року.
== Вшанування пам'яті ==
=== Назви організацій, фільми, книги, поштові марки, смолоскипна хода, роки, премії ===
Могила Степана Бандери у Мюнхені
Прізвище «Бандера» стало одним із символів українського національно-визвольного руху XX сторіччя. Після проголошення незалежності багато молодіжних, політичних та громадських організацій названо на його честь. Одною з неформальних назв Львова є ''«Бандерштадт»'', тобто «місто Бандери». На Волині проводять музичний фестиваль''«Бандерштат»''.
У 1995 році режисер Олесь Янчук зняв фільм «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» про повоєнну долю Степана Бандери та загонів УПА. Пізніше, у 2000 році вiн зняв фiльм «Нескорений». В обох фільмах роль Степана Бандери виконує Ярослав Мука.
Нідерландським письменником Рохіром ван Аарде був написаний роман «Замах», присвячений політичному вбивству Степана Бандери.
У проекті «Великі українці» провідник українського визвольного руху посів '''3-є''' місце (261 247 голосів (16,12%) від загальної кількості людей, які взяли участь в голосуванні<sup>[31]</sup>). Проект закінчився гучним скандалом: Бандера, якого представляв Вахтанг Кіпіані, був серед лідерів голосування, але став третім, тоді як на підтримку майбутнього переможця Ярослава Мудрого, якого представляв Дмитро Табачник, за деякими даними, в останній день голосування з 80 номерів приходило понад 100 смс щохвилини.<sup>[32]</sup> Шеф-редактор проекту Вахтанг Кіпіані заявив, що результати голосування було сфальсифіковано,<sup>[33]</sup> втім продюсер проекту Єгор Бенкендорф заперечив це<sup>[34]</sup>. Ведуча проекту Ганна Гомонай висловила переконання, що слід провести службове розслідування у цій справі:<sup>[35]</sup>
{|
|«
|''…станом на 14 травня, коли в ефір вийшов документальний фільм про Ярослава Мудрого, він справді був на 4 місці. Тому, очевидно, що переважну кількість голосів, яка не тільки дозволила князю перемогти, але і зробити це з колосальним відривом від інших претендентів – Ярослав Мудрий отримав за останні 2 дні перед ефіром.''
| »
|}
Поштова марка до 100-річчя від дня народження
1 січня 2009 року з нагоди 100-річчя з дня народження Степана Бандери Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта» видало пам'ятний конверт<sup>[36]</sup>, а також поштову марку<sup>[37]</sup>, автором яких є Василь Василенко. На лицьовій стороні конверта поміщено зображення Степана Бандери, під яким розміщено логотип Організації Українських Націоналістів (увінчаний державним прапором України). Нижче зображення є напис «100 років від дня народження» та факсиміле особистого підпису провідника ОУН<sup>[38]</sup>.
2009 та 2014 роки на Тернопільщині проголошені «Роком Степана Бандери».
Починаючи з 2007 року тисячі прибічників партії «Свобода» щороку відзначають річницю з дня народження Степана Бандери, влаштовуючи 1 січня у центрі Києва смолоскипну ходу.<sup>[39]</sup>
Львівська обласна рада у 2012 році стала ініціатором заснування премії імені Героя України Степана Бандери.<sup>[40]</sup>
У 2014 для студентів Національного університету «Львівська політехніка» Народний депутат України Ірина Фаріон заснувалаСтудентську премію імени Героя України Степана Бандери.<sup>[41]</sup>
=== Пам'ятники ===
Пам'ятник Степанові Бандері в Тернополі.
Пам'ятник Степанові Бандері в м. Бережани.
: ''Докладніше: Пам'ятники Степану Бандері''
Пам'ятники Степану Бандері є у Львові <small>''(див. Пам'ятник Степану Бандері у Львові)''</small>, Тернополі <small>''(див. Пам'ятник Степану Бандері у Тернополі)''</small>,Івано-Франківську, Дрогобичі, Здолбунові, Теребовлі, Трускавці, Бережанах, Бучачі, Дублянах, Микитинцях, Самборі, Стрию,Бориславі, Заліщиках, Червонограді, Мостиськах, селах Козівка, Вербів<sup>[42]</sup>, Грабівка та Середній Березів. У місті Турка в 2009 році закладено постамент для пам'ятника Степану Бандері.
=== Музеї ===
У світі діють 6 музеїв Степана Бандери:
* Музей Степана Бандери в Дублянах
* Музей-садиба Степана Бандери (Воля-Задеревацька)
* Історико-меморіальний музей Степана Бандери (Старий Угринів, вересень 1993 [2])
* Музей Степана Бандери (Ягільниця)
* Музей визвольної боротьби імені Степана Бандери (Лондон)
* Музей-садиба родини Бандерів (Стрий)
=== Вулиці ===
На честь Степана Бандери названий проспект у Тернополі та вулиці у Львові, Луцьку, Дубровиці, Рівному, Коломиї, Івано-Франківську, Червонограді, Дрогобичі, Стрию, Долині, Калуші, Ковелі, Володимирі-Волинському, Городенці, Ізяслав, Скольому, та в інших населених пунктах.
На початку своєї незалежності у столиці Чечні, в Грозному була Вулиця Степана Бандери. Після приходу до влади Рамзана Кадирова вулицю було перейменовано.
=== Герой України ===
'''Присвоєння звання'''
20 січня 2010 року, ''«за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу»'', Президент України Віктор Ющенко присвоїв<sup>[43]</sup> С.Бандері звання Герой України з удостоєннямордена Держави (посмертно). 22 січня на урочистостях з нагоди Дня соборності в Національній опері глава держави зазначив, що «цього очікували мільйони українців і багато років». Присутні на урочистостях вітали вручення стоячи. За нагородою вийшов онук провідника ОУН, якого також звуть Степан Бандера.
Банер на матчі «Карпати» — «Шахтар»у Львові з портретом діяча і написом «Бандера — наш герой» (квітень 2010)
Дане рішення викликало неоднозначну реакцію як в Україні, так і поза її межами:
; Реакція в Україні
* Народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко заявив, що це присвоєння «''грубо суперечить міжнародному та вітчизняному законодавству та веде до розколу країни''»<sup>[44][45]</sup>
* На думку представника партії БЮТ депутата Андрія Сенченка, «''своїм рішенням Ющенко ускладнює становище в країні. Він робить це з метою посилення нестабільності''»<sup>[46]</sup>, проте Андрій Шкіль вважає рішення Президента «позитивним, абсолютно позитивним»<sup>[47]</sup>
* Радянський розвідник<sup>[48]</sup>, Герой України Євген Березняк так поставився до указу президента:
{|
|«
|Це ляпас усім ветеранам ВВВ. Більшої капості він не міг зробити! Я, коли почув це, вирішив відмовитися від звання Героя України. Але мої колеги-ветерани сказали: не смій цього робити, ти заслужив це звання, і не Ющенко тобі його присвоював<sup>[46]</sup>
| »
|}
* Доцент історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Патриляк переконаний, що Степан Бандера одна з небагатьох постатей в українській історії 20 століття, яка заслуговує на найвище вшанування на рівні держави:
{|
|«
|Єдина стратегічна і основна його позиція була спрямована на боротьбу за здобуття української незалежності. Навіть коли було знищено підпілля України, Бандера все ж залишався знаковою постаттю і обличчям української держави, внаслідок чого його ліквідували ... Бандера виконав місію національного прапора і символом прапора залишається досі. Для таких знакових постатей як Бандера логічно було б зробити Парк Слави національних героїв, з пам'ятниками і меморіалами<sup>[49]</sup>
| »
|}
; Міжнародна реакція
* Європейський парламент з подачі польських представників<sup>[50]</sup> в парламенті офіційно висловив жаль щодо рішення нагородити Степана Бандеру (резолюція RC-B7-0116/2010 від 17.02.2010). Депутати закликали нового президента Віктора Януковича переглянути це рішення свого попередника<sup>[50][51]</sup>.
* Голова делегації Європарламенту з питань співпраці з Україною Павел Коваль (Польща) наголосив, що вважає ситуацію навколо нагородження Бандери найвищою українською державною відзнакою виключно внутрішньою справою українців.<sup>[52]</sup>
* Голова «Словацького союзу борців із фашизмом» Павол Сечкар заявив, що «з боку Віктора Ющенка — це провокація» і що в роки Другої світової війни бандерівці лютували і на чехословацькій території, а присвоєння високої нагороди було проведено без вивчення багатьох історичних фактів, і сумнів викликають «так звані заслуги» С. Бандери.<sup>[53]</sup>
* Голова «Словацького об'єднання колишніх в'язнів концтаборів» Отто Вагнер заявив: «Бандера співпрацював з нацистами. Тому неофашисти можуть сприймати присвоєння йому звання героя України як черговий крок до реабілітації фашизму».<sup>[53]</sup>
* Голова чеської конфедерації політв'язнів Надія Кавалірова висловила підтримку рішенню Президента України Віктора Ющенка присвоїти звання Героя України Степану Бандері. ''Добре, що він (В.Ющенко) пішов на цей крок, багатьом чеським політикам є чого повчитися'', — сказала Н.Кавалірова.<sup>[54][55]</sup>
* Заступник Голови Ради Федерації Росії Ю. Воробйов назвав дії Ющенка щодо присвоєння Бандері звання Героя ганебними: «Це просто сором. Якщо б про це дізналися наші діди та батьки, то просто б перекинулися від обурення в своїх могилах.»<sup>[56]</sup>
* У заяві МЗС Росії говориться що нагородження: «подія настільки одіозна, що вона не могла не викликати однозначно негативну реакцію насамперед в Україні. Вже відома позиція з цього питання цілого ряду українських політиків, що вважають, що вирішення подібного роду не сприяють консолідації української громадської думки».<sup>[57]</sup>
* Колишній прем'єр-міністр Польщі Лешек Міллер заявив, що «''Політична еліта Польщі, чутлива до поведінки німецьких властей щодо Еріки Штейнбах, на диво байдуже поставилася до знаменного жесту єднання президента Віктора Ющенка з терористом і злочинцем. Провідні польські політики не критикують Ющенка, тому що він має в Польщі заслужений імідж антиросійського політика.''»<sup>[58]</sup>
* Маршал сенату Польщі Богдан Борусевич заявив на зустрічі з головою Ради Федерації Росії Сергієм Міроновим, що присвоєння Бандері звання Героя України внутрішня справа українського керівництва<sup>[59]</sup>
* Міністр канцелярії президента Польщі Маріуш Ґандзлік заявив "''Ми з подивом сприйняли рішення Президента України щодо Степана Бандери. Ми розраховували на велику делікатність з боку наших українських партнерів … Польща в розмовах з українськими партнерами неодноразово висловлювала свої заперечення в тому, що стосується надання пошани Степану Бандері та членам УПА. Для поляків Степан Бандера — постать надзвичайно неоднозначна ".''<sup>[60]</sup>
* «Центр Симона Візенталя» направив лист до посольства України в США, в якому висловив «глибоку відразу по відношенню до тих почестей, яких удостоївся Бандера». У документі говориться, що Бандера був «посібником нацистів і винуватцем вбивства тисяч євреїв та людей інших національностей в роки Другої світової війни»<sup>[61][62]</sup>.
* Російська християнська антикомуністична громадськість у зв'язку з присвоєнням звання Героя України Степанові Бандері звернулась із заявою до Посольства України в РФ на підтримку цього звання та відправила заупокійну літію за душі Вождів Українського визвольного руху Степана Бандери,Романа Шухевича, Євгена Коновальця, а також всіх вождів і воїнів Української Повстанської Армії (УПА) та 14-ї гренадерської дивізії Waffen-SS «Галичина» (1-ї Української). Заключну молитву прочитано українською мовою.<sup>[63][64]</sup>
; Судові рішення щодо скасування Указу Президента України
2 квітня 2010 року Донецький окружний адміністративний суд визнав незаконним та скасував Указ Президента Віктора Ющенка про присвоєння С. Бандері звання Героя України. Суд визнав протиправним і таким, що підлягає скасуванню згаданий Указ, оскільки таке звання може присуджуватися тільки громадянам держави; набуття громадянства України є можливим з 1991 року; особи, що померли до цього року не можуть бути громадянами України; Бандера Степан Андрійович помер у 1959 році, тому він не є громадянином України, через що не може бути удостоєним званням Героя України<sup>[65][66]</sup>.
12 квітня 2010 року Віктор Ющенко подав апеляційну скаргу на Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року, мотивуючи її тим, що «рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому має бути скасоване»<sup>[67]</sup>.
Були подані апеляційні скарги також від інших осіб.
23 червня 2010 року Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалив апеляційні скарги залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції могла бути оскаржена у Вищому адміністративному суді України протягом одного місяця,<sup>[68]</sup> чого зроблено не було.
12 січня 2011 року прес-служба Адміністрації Президента України Віктора Януковича повідомила, що<sup>[69]</sup>:
{|
|«
|Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року залишено без змін. '''Рішення набуло законної сили. Указ скасовано.'''<sup>[70]</sup>
| »
|}
13 січня 2011 року адвокат, який представляє в Україні інтереси Степана Бандери (молодшого) — Роман Орєхов, сказав, що нині немає юридичних підстав стверджувати, що історичних діячів Степана Бандеру та Романа Шухевича остаточно позбавлено звання Герой України, присвоєного указом президента Ющенка<sup>[71]</sup>. Адвокат також припустив, що повідомлення президентської адміністрації від 12 січня, яке він назвав «провокацією», мало політичний характер і призначалося зацікавленим колам у Росії, а також російським репортерам<sup>[72]</sup>, які приїхали в Україну висвітлювати перебіг судової справи<sup>[73][74]</sup>.
Ці рішення викликали дискусії у суспільстві, в тому числі щодо юридичних наслідків вказаних судових рішень.
2 серпня 2011 року Вищий адміністративний суд України залишив у силі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року та ухвалу рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 року, якими визнано незаконним указ третього президента України Віктора Ющенка від 20 січня 2010 року про присвоєння Степану Бандері звання Героя України.
Колегія суддів не задовольнила касаційні скарги Ющенка, Юрія Шухевича (сина головнокомандуючого УПА Романа Шухевича), Степана Бандери (онука Бандери), ВО Свобода і низки громадян України на дані рішення<sup>[75]</sup>.
; Громадська думка
За результатами опитування соціологічної групи Рейтинг, які озвучив директор групи Олексій Антипович, за скасування указу третього президента України Віктора Ющенка про присвоєння лідеру Організації українських націоналістів (ОУН) Степану Бандері звання Героя України в березні 2010 року виступали 53% респондентів, в квітні 2011-го їхня кількість зменшилася до 51%. Між тим, збільшилася кількість супротивників ідеї скасування документа — з 28 до 32%.<sup>[76]</sup>
=== Інші почесні звання ===
У відповідь на позбавлення звання Герой України низка міст західної України присвоїла Степанові Бандері звання почесного громадянина:
* 16 березня 2010 року він отримав звання «Почесний громадянин міста Хуст» (20 квітня 2011 року Хустський районний суд позбавив Степана Бандеру цього звання<sup>[77]</sup>)
* 30 квітня — «Почесний громадянин міста Тернопіль»,
* 6 травня — «Почесний громадянин міста Івано-Франківськ»,
* 7 травня — «Почесний громадянин міста Львів»,
* 12 травня — «Почесний громадянин Коломиї»<sup>[78]</sup>,
* 21 серпня — «Почесний громадянин міста Долина»<sup>[79]</sup>,
* 17 грудня — «Почесний громадянин Луцьк»<sup>[80]</sup>,
* 29 грудня — «Почесний громадянин міста Червоноград»<sup>[81]</sup>,
* 13 січня 2011 року — «Почесний громадянин міста Теребовля»<sup>[82]</sup>,
* 18 січня — «Почесний громадянин міста Трускавець»<sup>[83]</sup> і «Почесний громадянин Радехова»<sup>[84]</sup>,
* 20 січня — «Почесний громадянин міста Сокаль»<sup>[85]</sup> і «Почесний громадянин міста Стебника»<sup>[86]</sup>,
* 24 січня — «Почесний громадянин міста Жовква»<sup>[87]</sup>,
* 11 лютого — «Почесний громадянин міста Сколе»<sup>[88]</sup>
* 16 лютого — «Почесний громадянин Яворівського району»<sup>[89]</sup>,
* 24 лютого — «Почесний громадянин Бережан»<sup>[90]</sup>,
* 24 лютого — «Почесний громадянин Самбора»<sup>[91]</sup>,
* 25 лютого — «Почесний громадянин Борислава»<sup>[92]</sup>
* 9 березня — «Почесний громадянин Бродів»<sup>[93]</sup>,
* 29 березня 2011 — «Почесний громадянин Стрия»<sup>[94]</sup>,
* 5 травня— «Почесний громадянин м. Моршина»<sup>[95]</sup>.
=== Руйнування пам'ятника на могилі у 2014 році ===
17 серпня 2014 року було зруйновано пам'ятний хрест на могилі Степана Бандери в Мюнхені<sup>[96]</sup>. Земля на могилі з невідомих причин була перекопана. Цей акт вандалізму було зафіксовано німецькою поліцією, консулом України в Мюнхені та Міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним.
== Книги про Бандеру ==
* Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939—1959) / 3a загальною редакцією професора Володимира Сергійчука. — К.: ПП Сергійчук М. І., 2009. — Т. 1. — 680 с. — ISBN 978-966-2911-25-1.
* Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939—1959) / 3a загальною редакцією професора Володимира Сергійчука. — К.: ПП Сергійчук М. І., 2009. — Т. 2. — 640 с. — ISBN 978-966-2911-25-1.
* ''Ґой П., Степенський Б., Саноцька Р.'' Збірка документів та матеріялів про вбивство Степана Бандери 1909—1959. — Торонто — Нью-Йорк — Мюнхен — Лондон — Мельборн: Світовий Український Визвольний Фронт, 1989. — 80 с.
* ''Гордасевич, Галина.'' Степан Бандера: людина і міф / Електронна версія книги на сайті lib.oun-upa.org.ua. — Львів: Піраміда, 2001. — ISBN 966-7188-41-8.
* ''Климишин, Микола.'' Спомини про провідника ОУН Степана Бандеру (з книги «В поході до волі». — Торонто, 1975. — Т. 1) // Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль: Астон, 2008. — С. 67—115. — ISBN 978-966-308-253-0.
* ''Кук, Василь.'' Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль: Астон, 2008. — С. 52—57. — ISBN 978-966-308-253-0.
* ''Мірчук Петро.'' Степан Бандера: символ революційної безкомпромісовости. — Нью-Йорк — Торонто: Організація Оборони Чотирьох Свобід України; Ліга Визволення України, 1961. — 160 с.
* ''Перепічка, Євген.'' Феномен Степана Бандери. — Видання 2-е, доповнене. — Львів: Сполом, 2008. — 736 с. — ISBN 978-966-665-339-7.
* ''Посівнич, Микола.'' Молодість Степана Бандери // Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль: Астон, 2008. — С. 9—39. — ISBN 978-966-308-253-0.
* ''Посівнич, Микола.'' Степан Бандера — життя, присвячене свободі. — Торонто — Львів: Літопис УПА, 2008. — Т. 3. — 112 с. — (Події і Люди). — ISBN 978-966-2105-10-0.
* ''Смыслов, О. С.'' Степан Бандера и борьба ОУН. — М.: Вече, 2011. — 320 с. — (Военные тайны XX века). — ISBN 978-5-9533-4856-0. (рос.)
* ''Стецько, Я. И.'' З ідеями Степана Бандери за його життя і по смерті // Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль: Астон, 2008. — С. 179—201. — ISBN 978-966-308-253-0.
* ''Частий, Р. В.'' Степан Бандера: мифы, легенды, действительность. — Харьков: Фолио, 2007. — 382 с. — (Время и судьбы). — ISBN 966-03-3656-X. (рос.)
== ==
* {{статья|автор= Цира, Адам.|заглавие= Бандеровцы в концлагере Аушвиц|ссылка= http://2000.net.ua/is/977/501-f4.pdf|язык= ru|издание= Свобода слова|тип= газета|год= 12 — 18 марта 2010|том= |номер= 10 (501)|страницы= |doi= |issn=}}
{{Хорошая статья|История|Личность}}
| 